Професійне вигорання працівників у медичній установі. Від ознак до рекомендацій

Проблема професійного вигорання дуже актуальна для медичних працівників, бо їхня діяльність сповнена постійної емоційної напруги і факторів, що викликають стрес. Синдром емоційного вигорання, про який уперше заговорили 1974 року, належить до проблем, пов'язаних із труднощами контролю над власним життям. Професійне вигорання позначається як на здоров'ї самого медпрацівника, так і на продуктивності його праці. Дослідження засвідчують, що від нього страждають медики по всьому світу.

У статті йдеться про причини емоційного вигорання у медиків, його прояви, діагностику, лікування і профілактику.

Професійна діяльність медичних працівників, які беруть участь у лікуванні та реабілітації хворих, сповнена емоційної напруги і факторів, що викликають стрес і далі – вигорання.

Вигорання – не просто результат стресу, а наслідок некерованого стресу.

За словами Grainger (1994), «лікарів багато вчать теорії та практиці медицини, але майже не вчать тому, як піклуватися про себе і впоратися з неминучими стресами».

Природно, що лікарі якимось чином намагаються самі знайти вихід зі становища.

То що ж таке професійне вигорання? Професійне вигорання – це виснаження на фізичному, емоційному рівні і втрата мотивації, що призводять до зниження продуктивності на роботі.

Під вигоранням слід розуміти не короткочасну кризу, а довгострокову та глибоку реакцію на некерований стрес. Проблема особливо актуальна для медичних працівників і дуже позначається на якості лікування пацієнтів.

Масштаби професійного вигорання медиків

Про синдром емоційного вигорання (СЕВ) уперше заговорили 1974 року. Але на проблему крайньої втоми та розчарування у професії медпрацівників звернули увагу лише після обговорення питання на Європейському форумі медичних асоціацій у 2003 році. СЕВ позначається кодом МКБ-10 Z73 і належить до «проблем, пов'язаних із труднощами контролю за власним життям».

Від професійного вигорання страждають медики по всьому світу. Так, у Великій Британії 41 % лікарів відчуває високий рівень тривоги, у кожного четвертого медпрацівника діагностується тяжка депресія. Через вигорання у 36 % медсестер знижується професійна ефективність, а у кожної п'ятої спостерігається емоційне виснаження.

Про масштаби проблеми в Україні можна судити по Київській області. Тільки у 0,5 % медичного персоналу не виявлено ознак професійного вигорання. Високий ступінь емоційного виснаження відзначається у 66-67 % медиків середньої ланки та 63 % лікарів. Дослідження виявило вигорання у 78 % співробітників психоневрологічних клінік.

Причини професійного вигорання

На розвиток емоційного вигорання у медичних працівників впливають одразу кілька факторів:

1. Необхідність постійно спілкуватися з людьми

Медпрацівники щодня спілкуються із пацієнтами. Через велику кількість пацієнтів, особливо в державних медичних закладах, багатьом фахівцям складно упоратися з емоційним навантаженням. Не всіх пацієнтів можна врятувати, а це щоразу великий стрес для лікаря. Нерідко медикам доводиться стикатися з неадекватною реакцією хворих, їхніх родичів чи супроводу. При цьому велику тривогу викликають новини про судові позови щодо лікарів та скарги пацієнтів керівництву медичного закладу. Виконання звичайних медичних маніпуляцій пов'язане з підвищеним стресом.

Праця лікаря, медсестри, особливо у складі бригади швидкої допомоги чи сімейним лікарем, який обслуговує виклики, часто пов'язана з певними соціальними ризиками. Вони нерідко мають справу з наркоманією, злочинністю та асоціальною поведінкою громадян.

2. Високий ступінь відповідальності

Медичні працівники чудово розуміють, що від їхніх дій залежать здоров'я і життя пацієнтів. Постійне відчуття цієї відповідальності позначається на емоційному стані медика. Разом із повною самовіддачею, підвищеними вимогами до професійної компетентності та напруженим робочим графіком це призводить до вигорання.

3. Умови роботи

Подразником є нестача лікарських засобів та необхідного обладнання. У багатьох лікувальних закладах не вистачає медиків, а тому фахівці, які працюють, обслуговують величезну кількість пацієнтів. Погіршують ситуацію додаткові години роботи, нормована тривалість прийому та виїзди на обслуговувану територію. Сільські лікарі часто не мають службового автотранспорту, щоб обслуговувати хворих на великій території.

4. Робоча атмосфера

Імовірність професійного вигорання підвищується, якщо між співробітниками виникають конфлікти і непорозуміння. Негативно впливають завищені вимоги та надмірно жорстка політика керівництва, яка не дозволяє проявити ініціативу і самостійність. Відсутність заслуженої винагороди та несправедливе ставлення викликають неприязнь до роботи і позбавляють стимулу розвиватися у професійному плані.

5. Заробіток

Важливим чинником незадоволення обраною професією є невелика заробітна плата. Щоб поліпшити своє фінансове становище, лікарі й медсестри влаштовуються на кілька робіт, а це лише прискорює фізичне та емоційне виснаження, що негативно позначається на особистому житті.

6. Проблеми, пов'язані з професійної діяльністю

Працюючи з пацієнтами, медик зобов'язаний виявляти терпіння, спостережливість, рішучість, оптимізм і вміння співпереживати (виявляти співпереживання). Особисті якості відходять на другий план. Такого поділу вкрай складно дотримуватися, якщо в житті медпрацівника відбуваються якісь негативні події. На тлі всього цього навіть незначні неприємні моменти у роботі сприймаються гостріше і стимулюють професійне вигорання.

7. Деякі медпрацівники не бачать перспектив кар'єрного зростання

Це найбільше стосується проблем особистого характеру. За бажанням медичний працівник може підвищити свою кваліфікацію і отримати додаткову спеціалізацію, не відриваючись від постійного місця роботи.

Хто перебуває у групі ризику професійного вигорання?

До професійного вигорання найбільше схильні люди з особливим складом особистості:

1. Педантичний тип – надзвичайно сумлінні та акуратні трудоголіки. Вони прагнуть зробити все ідеально, нерідко й на шкоду собі.
2. Демонстративний тип – медики з низьким рівнем емпатії, яким дуже важливо бути першими у всьому. Сильне роздратування у них викликає монотонна праця.
3. Емотивний тип – чуйні, м'які та особливо вразливі медпрацівники. Біль пацієнтів вони сприймають як свій, що призводить до поступового саморуйнування і втрати своїх сил.

Впевненість у собі, емоційна гнучкість, реальна оцінка своїх можливостей, позитивний настрій та почуття гумору знижують ризик розвитку професійного вигорання.

Згідно з дослідженнями, синдром емоційного вигорання у медиків також пов'язаний з іншими факторами:

1. Стать і сімейне становище. Задоволені своєю роботою лише 26 % лікарів жіночої статі та 44 % чоловіків-медиків. У жінок частіше розвивається емоційне виснаження, їм важче витримувати високі навантаження на роботі, але у них краще розвинена тактика уникнення стресу. Чоловіки схильні відсторонюватися від реальності, тому у них професійне вигорання нерідко призводить до частого вживання алкоголю та різного роду залежностей. Медики, що не мають сім'ї (особливо чоловіки), частіше вигорають, ніж працівники, які живуть у шлюбі.
2. Тривалість роботи. Професійне вигорання залежить від тривалості роботи у сфері охорони здоров'я. З роками стрес накопичується. З огляду на те, що медики часто не говорять про свої проблеми, до емоційного виснаження приєднуються хронічні захворювання. Вигорають і молоді співробітники. Шоковий стан через різницю між очікуваннями (часто ідеалізованими) і дійсністю призводить до втрати мотивації.
3. Професійна спеціалізація. До емоційного вигорання більше схильні медпрацівники, які частіше стикаються з пацієнтами, що страждають на невиліковні захворювання, і високою смертністю. Це працівники онкологічних клінік, швидкої допомоги, відділень реанімації. Медики соціальних служб вигорають за 2-4 роки роботи. До групи ризику належить і персонал психіатричних клінік. Очевидні ознаки психологічного вигорання у них виникають через півтора року.
4. Міські чи сільські медичні установи. Для медпрацівників міських медичних установ більше властиве емоційне виснаження і, як наслідок, байдужість та цинічність у відносинах із пацієнтами. Лікарі із сільської місцевості відчувають меншу задоволеність своєю професією і швидко втрачають інтерес до роботи. Менш схильні до вигорання працівники молодшої ланки – санітари.

Прояви професійного вигорання

Симптоми вигорання можна розподілити на три групи, які впливають на емоційне та фізичне здоров'я людини, а також на її поведінку і ставлення до роботи.

1. Зміна почуттів

Ознаки, які допоможуть колегам запідозрити професійне вигорання у співробітника:

• втрата почуття гумору або дуже похмурі жарти;
• відсутність прагнення допомогти пацієнтові навіть за всіх можливостей (знання, медобладнання, сприятливий прогноз хвороби);
• висока дратівливість, спалахування через дрібниці або, навпаки, апатія;
• цинічне і негуманне ставлення до пацієнтів;
• тотальна байдужість до колег, образа, втрата колишньої довіри і суто формальне спілкування;
• притуплена реакція в екстрених випадках.

2. Зміна мислення

Крім емоційних зрушень, розвивається невластиве для людини ставлення до роботи та життя:

• втрата мотивації, постійні думки про зміну професії чи спеціалізації;
• невіра в успіх, постійне очікування провалів та проблем на роботі;
• різка критика будь-яких нововведень;
• знецінення особистих досягнень, байдужість до роботи;
• часті висловлювання про упереджене ставлення керівництва, пацієнтів.

3. Фізичні прояви

Тривалий стрес призводить до погіршення самопочуття. Професійне вигорання позначається на здоров'ї. У медика можуть бути:

• синдром хронічної втоми;
• безсоння та ранкова слабкість;
• постійні головні болі;
• стійке зниження або набір ваги;
• ослаблення імунітету, часті застудні захворювання;
• болісні симптоми, що регулярно виникають без видимої причини;
• загострення хронічних патологій;
• проблеми з травленням та серцем.

Медпрацівникові, який зіткнувся з професійним вигоранням, складніше виконувати свої звичні обов'язки. Він часто приходить на роботу раніше або запізнюється. Помітно знижується продуктивність, навіть якщо людина проводить на робочому місці більше часу.

Як діагностувати професійне вигорання у медпрацівника?

Емоційне вигорання – це комплекс симптомів. Але слід враховувати, що професійне вигорання розвивається поступово, а його прояви дуже індивідуальні. У різні періоди часу на перший план виходять різні ознаки. Наприклад, дратівливість і спалахи гніву змінюються апатією до всього, що відбувається.

Для виявлення професійного вигорання існують різні опитувальники. Один із них – тест Маслач (MBI), його створили американські психологи К. Маслач і С. Джексон. Серед варіантів цього тесту є і розроблений спеціально для медичних працівників. Він дає уявлення про виразність емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції професійних досягнень медиків.

Лікування і профілактика

З різними проявами професійного вигорання можна впоратися і повернутися до нормального життя. Для усунення цього синдрому слід враховувати фазу порушення і особисті якості людини. Потрібно виявити і, наскільки можливо, усунути проблеми у всіх аспектах її життя.

Робочі моменти, які можна вирішити з керівництвом медичного закладу:

• раціональний розподіл обов'язків та зміна графіка;
• упровадження системи 10-хвилинних тайм-аутів;
• чіткий поділ короткострокових завдань і цілей на перспективу;
• створення спокійної атмосфери в колективі;
• мотивація грошовими заохоченнями;
• залучення співробітників для вирішення робочих питань.

Лікування і профілактика професійного вигорання будуть ефективнішими за дотримання таких рекомендацій:

1. Досягнення емоційної стабільності – усі професійні проблеми мають залишатися на роботі, хобі може допомогти зняти напругу.
2. Зміна способу життя – повноцінний сон, активний відпочинок із сім'єю, збалансоване харчування, принцип «життя – це рух».
3. Облаштування робочого місця – фото дорогих людей на столі, милі пейзажі на робочому столі комп'ютера, кімнатні рослини на підвіконні…

Висновки

Професійне вигорання – хвороба сучасного світу. Через особливості своєї спеціальності медпрацівники страждають від емоційного виснаження частіше за інших. Щоб уникнути професійного вигорання, слід піклуватися не лише про пацієнтів, а й про самого себе. А набуття нових, вузькоспеціалізованих навичок допоможе підвищити свою самооцінку, задоволеність роботою та, відповідно, свої доходи.

Слід пам'ятати, що робота – лише частина життя. Усвідомлення того, що синдром емоційного вигорання фактично є не тільки і не стільки вашою проблемою, скільки проблемою професії, має допомогти адекватно поставитися до появи його симптомів і спробувати внести корективи у своє життя.