Він умів ламати стереотипи в стоматології

Евальд Варес народився 17 червня 1925 року в Ленінграді. Його мати рано померла, і виховував його батько Ян Янович Варес, хірург, заслужений лікар УРСР — цього звання був удостоєний за активну професійну діяльність під час Другої світової війни на території України. Але до цього радянська влада «нагородила» сім'ю закоханих у море Варесів як «ворогів народу» засланням у степи неісходимі. У Джезказгані Евальд закінчив школу і після прискореної підготовки у військово-піхотному училищі 18-річним потрапив на фронт. Воював на II Прибалтійському і III Білоруському фронтах, був тричі поранений. Нагороджений 20 орденами і медалями.

Таким був Евальд Варес після закінчення Другої світової.

У 1945-1949 роках Евальд Варес навчався у Казанському державному стоматологічному інституті, потім працював викладачем Омської зуболікарської школи, асистентом кафедри гістології Омського медінституту, 1953 року вступив до аспірантури на кафедру гістології та ембріології I-го Московського медичного інституту і через два роки захистив дисертацію «Реакція сполучної тканини на поліметилметакрилат і реакція тканин амфодонту на імплантацію штучних зубів».

Український період у житті талановитого молодого вченого почався у 1958 році: на конкурсній основі він отримав посаду завідувача відділом ортодонтії Українського науково-дослідного інституту стоматології. З 1965 року Евальд Янович завідує кафедрою ортопедичної стоматології Донецького медінституту. Його цікавлять способи поліпшення якості незнімних конструкцій зубних протезів та проблеми повного знімного протезування. У 1967 році Е. Варес захистив докторську дисертацію «Закономірності росту щелепних кісток і їх значення для практики ортодонтії».

Тривалим і плідним був львівський період діяльності корифея української стоматології: 1972 року він очолив кафедру ортопедичної стоматології Львівського державного медінституту, а в 1983-1993 роках завідував науково-дослідною лабораторією технології зубних протезів цього вузу. «Беззубість рухається планетою!» — гірко констатує вчений-винахідник, закликає пацієнтів і стоматологів берегти кожен зуб і поспішає допомогти тим, хто їх втратив. Професор Варес пропонує такі новітні методики, як штампування термопластичних матеріалів за гіпсовими моделями з допомогою гумової діафрагми, ливарне пресування акрилових базисних пластмас, виготовлення протезів із поєднанням штампування та ливарного пресування пластмас; впроваджує новий технологічний напрям — «зубопротезування за два відвідування».

Професор Варес розглядає емаль зубів як абсолютно живу тканину. В інтерв'ю журналу «ДентАрт» у 2004 році він говорив: «...емалеві призми — це п'єзокристали... в них при руйнівному механічному, хімічному і температурному впливі з одного боку заряди переміщаються і концентруються на другому боці. Ось вона, причина болю...» Учений застерігає: «З біологічних позицій виготовлення металокерамічних протезів — варварський шлях позбавлення зубів людини їх структури».

Запровадивши біологічно нейтральні полімери медичного призначення в стоматологічну ортопедію, Варес і його авторський колектив відкрили нову сторінку в зубощелепному протезуванні. Василь Нагурний, учень і послідовник Евальда Яновича, створив у місті Черняхові Житомирської області лікувально-навчальний центр, де застосовуються власні технології зубопротезування. Учитель і учень спільно видали монографію «Руководство по изготовлению стоматологических протезов и аппаратов из термопластов медицинской чистоты».

А взагалі професор Варес був автором і співавтором близько 200 друкованих праць, з них 13 монографій. Він мав понад сотню авторських свідоцтв та посвідчень на раціоналізаторські пропозиції. Підготував 43 кандидати і 4 доктори наук. Пишався своїми учнями. І сином Яном, нині завідувачем кафедри хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького. Коли Ян Евальдович захищав докторську дисертацію, батько розчулено сказав: «Спасибі тобі, синку. Не думав, що доживу до цього дня...»

У ті світи, де немає ні печалі, ні зітхання, Евальд Варес відійшов 9 грудня 2010 року і похований на кладовищі села Червоне поблизу Донецька. Напис на могильному камені — Per aspera ad astra — це його життєве кредо.

Пам'яті професора Вареса була присвячена Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми стоматології», яка відбулася 15-16 жовтня 2015 року у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького. Хочеться процитувати слова учениць професора, які виступали на конференції: «Він умів ламати стереотипи в стоматології, він зробив мене стоматологом, як і багатьох інших молодих, бо любив і вмів працювати з молоддю», — говорила доцент Ольга Петришин. «Непересічна особистість, вимоглива насамперед до себе, величезний працелюб», — так характеризувала свого вчителя доцент Галина Гордон-Жура. А донька Евальда Яновича Олена, яка прибула на конференцію з Донецька, читала свої вірші, ліричні й громадянськи пристрасні, немов продовжуючи ту незакінчену поетичну розмову, яку вів зі своїми сучасниками її батько, котрий писав вірші, любив природу і музику, грав у шахи, був всебічно освіченою людиною, а у своїй викладацькій, лекторській роботі завжди керувався гаслом «Docendo discimus» («Навчаючи, вчимося самі»).

Славний син української політичної нації, він не забував і рідну землю своїх батьків. Щорічно відвідував батьківську могилу, вчив стоматологів Таллінна разом зі своїм дисертантом Рейном Мянні, радів відкриттю нової стоматологічної поліклініки в рідному місті батька Вільянді. На стіні його кабінету висіло штурвальне колесо — символ приналежності до нації мореплавців. І доки щедра і самовіддана душа цього вірного сина України і Естонії пливе на світлих хвилях Вічності в безсмертя, нам, тим, хто йде його новаторським шляхом, — пам'ятати Вареса, продовжувати його справу. А це означає — ламати стереотипи і відкривати нові горизонти.