Ви найкращий учитель з усіх, що ми знали...

Мы долгое время коллегами были,
И в жизни хватало уж столько всего!
Спасибо хотим мы промолвить сегодня,
Чтоб стало в душе нам легко и светло.

Вы лучший учитель из всех, что мы знали,
Но жаль, что закончен совместный наш путь.
Нам очень печально, что с Вами расстались,
Что время пришло Вам навечно уснуть...

Спасибо большое за опыт и знанья,
Спасибо за мудрые Ваши советы,
Спасибо, учитель, за Ваши старанья —
Мы в науку вступили как с лучиком света...

Антоніна Михайлівна Політун... Хто вона? Ви відповісте: професор, доктор медичних наук, президент Української ендодонтичної асоціації, завідувач кафедри терапевтичної стоматології і багато-багато ще звань, регалій, заслуг і медалей... Але навіть не це головне! Важливо, що Антоніна Михайлівна була одним зі скарбів складного воєнного покоління! На диво стійка і принципова у питаннях науки і кафедральної дисципліни, вона була дуже м'якою і вразливою людиною.

Професор завжди ставилася з розумінням до всіх простих і складних ситуацій у житті своїх близьких і співробітників. Ми не пригадуємо жодного випадку, щоб Антоніна Михайлівна комусь відмовила в допомозі чи пораді. Незважаючи на свою вимогливість до співробітників кафедри, наша ШЕФ завжди залишалася людяною і співчутливою.

Вона була особливою людиною! Адже складно бути одним із корифеїв стоматології, мати безліч заслуг, владу над людьми — і при цьому не загордитися, залишатися простою і сентиментальною жінкою. Нам дуже пощастило, що ми були її кафедрою і залишимося такими, тому що Антоніна Михайлівна залишила тут своє серце!

Згадаймо ж! Ранок. Професор уже в кабінеті, пахне свіжою кавою, і ось ти стукаєш у кабінет і... усміхається миле, трохи зморшкувате обличчя: «Заходьте, сідайте!» Сьогодні чудова погода, яскраве сонечко, і гарний настрій професора передається всім на кафедрі: від лаборанта до доцента, від студента до аспіранта. До неї, як завжди, приходить багато людей: одні — за порадою, інші — за науковою думкою, а хтось — просто зігрітися душевною розмовою. Антоніна Михайлівна дуже любить гостей, гостинно їх приймає, розмовляє, обговорює наукові проблеми, а іноді просто говорить про життя. Раптом вона стає сентиментальною і чутливою до сліз! Її обличчя сяє радістю, коли вона розповідає про своїх двох найголовніших людей у житті — молодшого Сашка і старшого Женю, дорогоцінних онуків. Це її гордість і щастя!

Доброжиток у родині, робота, кафедра і неоціненна стоматологія — це все, що завжди тримало її в тонусі, вона була справжнім бійцем, доки важка хвороба не виснажила її і остаточно не позбавила сил.

Важко говорити про Антоніну Михайлівну в минулому часі. Але наша пам'ять завжди жива, ми завжди зберігаємо у своєму серці часточку кожної людини в нашому житті. Для всіх нас Антоніна Михайлівна була особливо дорога ще й тому, що це була наша ШКОЛА! З нею ми вчилися не лише стоматології, викладацького та лекторського мистецтва, але й мудрості, терпіння, смирення, поваги і толерантності. Ще Антоніна Михайлівна завжди нас дивувала своєю ініціативністю, ідейністю, постійним пошуком нового, невичерпною енергією і вражаючою працездатністю. Про її наукову діяльність, ідеї, дисертації є безліч статей у підручниках, журналах, збірниках. Ця наукова спадщина допомагає формуванню сучасно мислячого молодого покоління стоматологів.

Антоніна Михайлівна мала багато цінних якостей, але головне, що вона ніколи не була байдужою! Ми всі її дуже любимо і будемо згадувати з теплою усмішкою — тому що вона мала гарне почуття гумору і жвавість думки.

Ми висловлюємо щирі співчуття доньці, зятеві, внукам і всім рідним Антоніни Михайлівни Політун.

Просимо всіх, хто знав Антоніну Михайлівну і кому дорога пам'ять про неї, пом'янути її у своїх молитвах.