Альтернативне лікування внутрішньоканальної перфоруючої резорбції

У 2019 році до ортодонта звернувся пацієнт К., 12 років, з метою консультації та корекції прикусу. Ортодонт помітила норицю в зоні кореня зуба 21 і направила пацієнта на прицільний рентгенологічний знімок (фото 1). Враховуючи рентгенологічну картину, пацієнт був направлений на консультацію та подальше лікування до ендодонтиста.

В анамнезі: травма пів року тому. Пацієнта ніщо не турбувало, не боліло, лише іноді з'являлася «ґулька» на яснах.

КПКТ засвідчила тотальну перфорацію стінок кореня (фото 2–4). Згідно з літературними джерелами, тактика лікування у такому випадку – видалення зуба.

Оскільки на момент прийому пацієнт уже відчував дискомфорт і біль у ділянці нориці, було вирішено провести ендодонтичне лікування з тимчасовою обтурацією для зменшення симптоматики та ухвалення рішення щодо подальшої тактики ведення пацієнта.

При зверненні до колег щодо можливої тактики ведення всі наполягали на видаленні і протезуванні знімною конструкцією до повноліття з подальшою кістковою пластикою та імплантацією.

Мене як лікаря, який думає на перспективу та про можливі наслідки своїх маніпуляцій, такі поради не влаштовували. Адже видалення у 12 років у фронтальній ділянці матиме для пацієнта як негативні наслідки естетичні та психологічні, так і можливі складнощі при майбутній кістковій та м'якотканинній пластиці.

Першочерговою метою у мене та у батьків хлопчика було зменшення симптоматики і можливе якнайдовше збереження зуба. З батьками обговорили всі ризики і вирішили зберігати цей зуб усіма можливими способами.

Тому під інфільтраційною анестезією та ізоляцією рабердамом упродовж трьох місяців, з періодичністю 2 тижні, замінювали кальцій з метою випалення грануляційної тканини в зоні резорбції (фото 5–8) та пошуку рішення, яке б зберегло зуб хоча б на кілька років.

У мене виникла ідея, що можна провести апікальну хірургію та зафіксувати незнімний дротяний ретейнер, щоб зберегти кістку. Попередньо з використанням заапікальної матриці, яка була розташована в місці резорбції, я запломбувала канал Biodentine (фото 9) та гутаперчею з епоксидною смолою (фото 10).

Після пломбування кореневого каналу та встановлення реставрації було зафіксовано незнімний дротяний ретейнер.

Разом з хірургом ми провели апікальну хірургію, проте на той час, в силу менших моїх знань, полірування кореня не проводилося, що дало неідеальну рентгенологічну картину в майбутньому, але не критичну.

Після апікальної хірургії зроблено післяопераційний рентгенологічний контроль (фото 11).

Через 6 місяців, на момент профілактичного огляду, пацієнта ніщо не турбувало, ясна мали здоровий вигляд, без видимих клінічних змін. На комп'ютерній томографії через 6 місяців маємо такий результат:

Бачимо заживлення кортикальної пластинки, проте нечітку кісткову структуру навколо кореня.

З метою диспансерного нагляду та через клінічний інтерес до цього кейсу КПКТ цієї ділянки проводиться кожен рік (фото 13).

При динамічному спостереженні можна відзначити відновлення кісткової структури в зоні кореня зуба 21 (фото 14) та достатні умови для імплантації, якщо вона буде потрібна в майбутньому.

Висновки

Хочу акцентувати увагу на тому, що слід розвивати диспансеризацію у дитячій стоматології, особливо після травм.

Враховуючи, що з 12 до 17 років пацієнта ми маємо позитивну динаміку щодо кісткової тканини, зуб збережено в ротовій порожнині, випадок вважаю успішним.

Крім того, нам вдалося забезпечити пацієнтові збереження естетики зубного ряду, уникнути видалення і встановлення незручної знімної конструкції в підлітковому віці. Якщо всі умови будуть у подальшому такі ж, є перспектива збереження зуба максимально довго.

Тому хочу запропонувати цей метод лікування внутрішньоканальних резорбцій, особливо у дітей, як альтернативу задля збереження естетики, функції та відтермінування імплантації.

Щиру подяку хочу висловити моїм колегам: Геннадію Литвиненку за виконання хірургічного етапу та Анастасії Опанасюк – за виявлену проблему та направлення пацієнта для подальшого лікування.