Доктор Франческа Вайлаті: «Усе можна робити в адгезивному полі. Єдине обмеження — відсутність фантазії»

У «Вітальні» «ДентАрта» читачів сьогодні чекає зустріч з доктором Франческою Вайлаті — провідним лектором відділення незнімного протезування Женевського університету (Швейцарія). Медичну освіту Франческа отримала в Університеті Барі (Італія), потім продовжила навчання у США: 2000 року отримала стоматологічний ступінь у Пенсильванському університеті, а 2003-го — атестат з ортопедичної стоматології і ступінь магістра наук (Msc) в Університеті Коннектикута. Доктор Вайлаті має приватну практику в Женеві зі спеціалізацією на естетичних реставраціях і в ортопедичній стоматології. Низка її статей присвячена реставраційній стоматології та імплантології, а її лекції охоплюють безліч тем, від адгезивної реставрації всього зубного ряду і до протезування з опорою на імплантати.

Про доктора Франческу Вайлаті можна сказати, що своєю клінічною практикою вона проклала місток між прямою і непрямою реставрацією, а своєю долею — між менталітетом двох європейських народів, сплавляючи у своєму характері і лікарському почеркові фантазію і точність, вибухову експресію і надійність — і все ж залишаючись донькою своєї сонячної країни, про що, за її словами, свідчить і її прізвище, котре навпаки читається як Італія.

«Збереження зубів залишається ключовим чинником»

— Шановна пані Вайлаті, ми раді вітати Вас у «Вітальні» журналу «ДентАрт», і не лише від редакційного колективу, але й від імені тих стоматологів, які слухали Ваші лекції восени 2010 року в Полтаві на семінарі «ДентАрт», присвяченому стиранню зубів, і, безумовно, багато хто став застосовувати Ваші підходи в лікуванні пацієнтів. Минуло два роки. Чим вони були знаменні у Вашому професійному житті?

— Починаючи з 2010 року, я більше працюю у моїй приватній клініці, де нині лікую переважно пацієнтів з ерозією зубів і бруксизмом, яких посилають до мене колеги зі всієї Європи. Кількість пацієнтів зростає з кожним днем, і я вважаю, що це пов'язано зі зростанням обізнаності з цією стоматологічною проблемою серед клініцистів.

А в університеті, навпаки, починаючи з жовтня 2012 року, я обмежила свою діяльність. Коли мій шеф, професор Белзер, пішов на пенсію, я вирішила скоротити мій час з трьох днів до лише половини одного дня на тиждень. Нині в університеті вчу робити презентації групу стоматологів, котрі навчаються за фахом «Ортопедична стоматологія». Я дійшла висновку, що дуже багатьом лекторам бракує уміння спілкуватися з аудиторією, і тому мені приємно допомагати їм розвивати ці навички.

Крім того, цьогоріч в університеті я розпочну проект з лікування пацієнтів із бруксизмом за допомогою адгезивної реставрації всього зубного ряду, використовуючи для цього лише композитні реставрації CAD/CAM. У мене вельми напружений графік конференцій і курсів, що вимагає мого часу як мінімум двічі на місяць. І нарешті, я присвячую мій (незначний) вільний час написанню книги про триетапну техніку. Це буде суто практичний посібник з адгезивної реставрації усього зубного ряду, з великою кількістю клінічних випадків, гарно ілюстрований і з мінімумом текстів.

Вересень 2010 року, Полтава. Доктор Франческа Вайлаті працює у Міжнародному журі XVII Призма-чемпіонату.

— У своїх лекціях Ви підкреслюєте необхідність утверджувати в практиці стоматологів малоінвазивні технології та інформувати пацієнтів про важливість збереження життєздатності зубів. Чи бачите Ви позитивні зміни останніми роками на цих напрямках? І що залишається вузькими місцями в реабілітації тих самих пацієнтів зі стиранням зубів?

— Позитивні відгуки йдуть особливо від стоматологів, що приходили до мене лікуватися після моїх конференцій!!! У мене немає жодних сумнівів з приводу лікування верхніх передніх зубів зі встановленням самих лише вінірів. Після шести років спостережень усі випадки, які нібито вимагали девіталізації зубів, мають вельми пристойний вигляд, стовідсотковий механічний, естетичний і біологічний успіх. Проте залишається проблема з боковими зубами, оскільки я не хочу видаляти зубні тканини, щоб забезпечити зубного техніка необхідним простором для виготовлення реставрацій. Тому я маю справу з дуже тонкими реставраціями бокових зубів, які зношуються (композит) або надламуються (кераміка). Жодного чарівного рішення на цей момент немає, але збереження зубів усе ще залишається ключовим чинником!

«У мене були два варіанти вибору: зненавидіти або полюбити стоматологію»

— Як організована стоматологічна допомога населенню Швейцарії, зокрема, які види допомоги фінансуються державою і місцевими органами самоврядування?

— Лише у випадку ерозії зубів, що виникає внаслідок порушень вживання їжі, якщо це підтверджено психіатром, витрати відшкодовуються за рахунок страхування. Решта населення за лікування має платити. У минулому в університеті я лікувала деяких моїх пацієнтів з приватної практики, яким була не по кишені оплата моєї роботи, але тепер з цим проблеми, оскільки я не знаю, до кого посилати пацієнтів у таких складних випадках. Врешті-решт я почала лікувати таких пацієнтів за зменшену плату навіть у моїй приватній клініці, доки мій партнер не довідався про це і не вигнав мене з офісу…

Дві доповіді доктора Вайлаті на семінарі «ДентАрт» у вересні 2010 року про реабілітацію зубів з ерозією та патологічним стиранням викликали велику зацікавленість. На пам'ять про дні професійного спілкування з колегами з України, Молдови та інших країн залишився решетилівський гобелен.

— Розкажіть про те, як ведеться навчання стоматологів у Школі стоматологічної медицини Женевського університету. Що нового, цікавого з'явилося останнім часом?

— На жаль, ми перебуваємо у стані змін. Як я вже згадувала, професор Белзер пішов, і ми ще не знаємо, хто буде наступним босом. Це клопітний час. Проте Женевський університет усе ще залишається вихідною точкою у сфері адгезивної стоматології завдяки таким людям, як Дідьє Дічі, Паскаль Маньє і я.

— А яким був Ваш шлях у стоматологію? Чому Ви обрали саме цю професію? Чи справдилися Ваші надії, з якими Ви ступили на свій професійний шлях?

— Упродовж 12 років, включаючи весь підлітковий період, до мене застосовували безуспішне ортодонтичне лікування. Після того, як кілька некомпетентних стоматологів травмували мене, я мала два варіанти вибору: зненавидіти або полюбити цю професію. І я загорілася місією — ужити заходів, щоб цього не сталося з іншими пацієнтами. Спочатку я повинна була стати ортодонтом, але передумала, коли навчалася в стоматологічній школі у Сполучених Штатах і закохалася в художній аспект ортопедичної стоматології. Однак невдовзі після того, як здобула цю спеціальність, я усвідомила, що лікую пацієнтів таким чином, яким мені б не хотілося, щоб хто-небудь лікував мої зуби. Я повернулася в Європу і зустріла Паскаля Маньє. Так я була врятована!!! Я завжди знала, що можу зробити щось особливе з моєю роботою, і зараз, коли починаю бачити зміну ставлення у співтоваристві стоматологів, горджуся тим, що є його частиною.

— Тоді в Полтаві, восени 2010 року, Ви були визнані королевою традиційного Балу стоматологів. Чи вдається Вам завжди і в усьому бути королевою? І як підтримуєте свою королівську форму в напружених буднях? Хто і що допомагає?

— А-а-а, я пам'ятаю і танці, і корону, і троянди, і мого партнера по танцях… Це було дуже потішно!

У моєму повсякденному житті я кружляю в ритмі танго. Але у мене є особистий учитель танців, і раз на тиждень я танцюю з ним. Хоча він на вигляд і не Антоніо Бандерас, але танцює дуже добре. Що ж до спортивної форми, то у мене дуже атлетичний чоловік, який змушує мене займатися спортом тоді, коли я після робочого дня повертаюся додому і просто хочу подивитися телевізор. Але ні, ми мусимо йти у спортзал і бути там до десятої вечора!!!

Життя у Швейцарії дає мені можливість займатися також іншими видами спорту, наприклад, збирати листя, що падає, мов божевільне, у моєму саду! Це дуже атлетична вправа, яка розпочинається з листя і закінчується снігом. Коли я раніше жила на Півдні Італії, у мене не було таких проблем: я перебувала на пляжі при 30-градусній спеці з квітня до жовтня.

Врешті-решт, у мене немає дітей, оскільки я переконана, що батьки повинні ростити їх особисто, а я не бажала скорочувати мій робочий графік. Мені здається, я ставлюся до моїх пацієнтів, як до дітей, і це їх дуже задовольняє, тому я не жалкую з приводу мого життєвого вибору.

У своєму повсякденному житті Франческа кружляє у ритмі танго. Та інколи випадає з нього — в розмірений ритм морського прибою або, навпаки, у вихор карнавалу.

«Пацієнтові можна робити все що завгодно, за винятком шкоди»

— Ваш життєвий девіз і побажання стоматологам — читачам журналу «ДентАрт», а це лікарі з 13 країн Європи і Азії.

— Я завжди пам'ятаю те, що сказав Ейнштейн: «Усі знали, що це неможливо, доки не з'явився невіглас і не винайшов це»! Цей афоризм узагальнює і мою історію, оскільки я не знала багато про адгезію і відчувала, що була дуже нещасна, ставлячи коронки. Я не слухала тих, хто говорив мені, що це не працюватиме в самій лише адгезивній техніці. Я просто робила це. Я випробувала іншу стратегію, що не нищить зуби, і з 2005 року не бачу причини, через яку мені не слід було цього робити. Я б хотіла почати раніше, але моє минуле було потрібне для того, щоб розвинути моє сьогодення і окреслити моє майбутнє. По суті, тепер я розумію, чого не хочу. Коли на конференції колеги запитують мене про лікування інших пацієнтів, я відповідаю, що вони можуть робити пацієнтові все що завгодно, за винятком шкоди. Це сказав Гіппократ у Греції за 400 років до Різдва Христового, і це все ще актуально. Тому я кажу колегам, що єдине обмеження, коли ми дотримуємося правила «додавай так, щоб не збавити філософію», — ця відсутність фантазії. Інакше все можна робити в адгезивному полі.

— Що ж, творчої фантазії і швейцарської точності в роботі Вам і Вашим учням!

— Дякую!

Розмовляла Ганна Антипович.

Стаття Франчески Вайлаті у цьому ж номері — «Композитні піднебінні вініри для відновлення зубів з патологічним стиранням».