Такі люди, як він, і рухають світ до добра, здоров'я і краси. 100-річчя від дня народження професора Евальда Яновича Вареса

Ювілеї

Такі люди, як він, і рухають світ до добра, здоров'я і краси

17 червня 2025 року виповнилося 100 років від дня народження професора Евальда Яновича Вареса, ім'я якого навічно вписане в історію української стоматології, стоматологічної науки і педагогіки. Його називали першим апостолом дентальної імплантації. Сотні його учнів стали талановитими викладачами, створили успішні стоматологічні клініки, де впроваджуються новітні методи стоматологічного лікування. Тож його зоряна душа і сьогодні з нами…

Евальд Варес народився 17 червня 1925 року в Ленінграді. Його батько, естонець Ян Янович Варес, навчався на хірурга у Військово-медичній академії. Потім родину спіткали великі нещастя. Від серцевої недуги у 1941 році померла матуся Евальда Наталія Сергіївна. Батька послали у Владивосток, де він опікувався медичним забезпеченням авіаторів.

1938 року Яна Вареса заарештували як «ворога народу» і заслали в Казахстан, у місто Джетигара (нині Житікара). Там Евальд і навчався в школі.

Тим часом почалася Друга світова війна. 18-річним юнаком Евальд проходить прискорену підготовку у військово-піхотному училищі і опиняється на фронті. Воїном був сміливим, хоча й зазнав трьох поранень. Його відвагу засвідчують 20 орденів і медалей.

Батько після вигнання гітлерівців з України працював у військовому шпиталі в Станіславі, нині Івано-Франківськ, і працював так самовіддано, що за професійну діяльність у роки війни його, ще недавно увінчаного тавром «ворога народу», відзначили званням заслуженого лікаря УРСР…

Евальда теж захопила медицина, і після демобілізації у 1945 році він вступив у Казанський державний стоматологічний інститут. Закінчив його 1949 року з відзнакою, і йому запропонували працювати ординатором кафедри ортопедичної стоматології, якою керував Ісаак Оксман, уродженець українського містечка Калюс (нині Хмельницька область, але Калюс затоплений Дністровським водосховищем), заслужений діяч науки Татарської АРСР, котрий у роки війни розробив нові методи ортопедичного лікування, щелепного протезування, які дуже допомогли у лікуванні поранених воїнів.

Евальдові Варесу щастило на талановитих наставників і в Омській зуболікарській школі, де він працював викладачем у 1950–1952 роках, і на кафедрі гістології Омського медінституту, і коли був аспірантом на кафедрі гістології та ембріології Московського медінституту. Він набував досвіду, професійного і життєвого, а випробування, що випали на долю його родини, вигартували його душу, і він прагнув робити добро людям і протистояти злу.

У 1955 році Евальд Варес захистив кандидатську дисертацію «Реакція сполучної тканини на поліметилметакрилат та реакція тканин амфодонта на імплантацію штучних зубів». У ній висвітлювалися окремі аспекти імплантації, що було новизною у вітчизняній науці на той час. Над проблемами знімного протезування та ортодонтії Варес працював і в Калінінському медінституті.

А потім його професійний шлях проліг на Україну: у 1958 році він на конкурсній основі обійняв посаду завідувача відділу ортодонтії Українського науково-дослідного інституту стоматології (м. Одеса).

У 1965 році його обрали завідувачем кафедри ортопедичної стоматології Донецького медичного інституту. Він активно працював над покращенням якості незнімних конструкцій зубних протезів і завершував роботу над докторською дисертацією на дуже важливу для стоматологів тему: «Закономірності росту щелепних кісток і їх значення для практики ортодонтії». Захистив Евальд Варес докторську у 1967 році і наступного року став професором. За його активної участі споруджувався стоматологічний корпус медінституту, який став найкращою на той час клінічною навчальною базою в Україні.

А далі його шлях проліг до Львова: 1972 року професор Варес очолить кафедру ортопедичної стоматології Львівського державного медичного інституту, і почнеться найбільш плідний період його наукової, педагогічної і організаторської роботи.

Студенти, учасники майстер-класів, колеги на наукових конференціях – усі захоплювалися вмінням професора Вареса зрозуміло і цікаво доносити до слухачів досить складні теми, захоплювати їх тим, над чим невтомно працював сам. Його улюбленим латинським афоризмом був «Docendo discimus» – навчаючи, вчимося самі. Сотні молодих стоматологів завдячували йому своїм професійним становленням, бо він і давав їм дуже сучасні знання, і захоплював своїм творчим ставленням до стоматологічної науки і практики. «Світ рухають неспокійні люди», – говорив він, і його учні прагнули бути такими ж неспокійними, творчими. Підготував 38 кандидатів і 4-х докторів наук, був автором і співавтором близько 200 друкованих праць.

У 1983–1993 роках Евальд Янович цілком зосередився на науковій роботі, завідуючи науково-дослідною лабораторією зубних протезів ЛДМІ. Тоді одержав понад десяток авторських свідоцтв на новаторські методики, серед яких штампування термопластичних матеріалів за гіпсовими моделями за допомогою гумової діафрагми, ливарне пресування акрилових базисних пластмас, виготовлення протезів із поєднанням штампування та ливарного пресування пластмас. А всього на свої наукові розробки Евальд Варес отримав понад сотню авторських свідоцтв і посвідчень на раціоналізаторські пропозиції.

Великою радістю для Евальда Яновича стало те, що його син Ян у 2010 році успішно захистив докторську дисертацію. «Спасибі тобі, сину. Не думав, що доживу до цього дня…» – мовив батько після захисту. Ян Варес нині завідує кафедрою хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Він автор і співавтор 330 друкованих праць, експерт МОЗ України з питань стоматології.

Евальд Варес любив Україну, але не забував і батьківську землю. Великою радістю для нього було те, що у 1977 році в рідному місті його батька Вільянді відкрили нову стоматологічну поліклініку. Під час відпусток він відвідував могилу батька і навіть навчав лікарів у стоматологічній поліклініці Таллінна разом зі своїм дисертантом Рейном Мянні.

Окрім стоматології, у професора Евальда Вареса було чимало захоплень. Шахи, плавання, біг, музика, поезія… 2006 року в Донецьку вийшла друком його поетична збірка. У вірші, присвяченому рідній Естонії, він писав:

Эстонцы никогда ни с кем не воевали,
Для них мир, трудолюбие в законе,
Но земли северные украшали,
Как маленькие бриллианты на короне.

Як болісно, що сьогодні і на Україну, й на інші країни Європи вишкірив зуби хижак, ім'я якому – рашизм, і Україна стікає кров'ю, а країни Балтії теж не почуваються в безпеці…

До речі, свій талант поета Евальд Янович передав і доньці Олені. Поетична збірка Олени Дончанки «Душа восстанет из руин» видана в Полтаві 2019 року. Зацитуємо анотацію до неї: «У поезіях Олени Дончанки відбилася вся гама почуттів, які сьогодні переповнюють душі чесних громадян України – мешканців Донбасу, котрі опинилися під московською окупацією і зазнають усіх жахіть війни, переслідувань, арештів, грабунків, руйнації звичного ладу життя. Але такі люди, як Олена Дончанка, не зраджують Божим заповідям і Матері Україні, тож читач разом з авторкою переживе хвилюючі миті того, як з відчаю, з відчуття руїни в душі народжується віра в Українську Перемогу, у святі для українців і всіх чесних людей світу цінності – Щастя, Мир, Свободу і Любов».

Олена Варес 40 років мешкала у Донецьку, мала власну клініку «Стоматологія доктора Варес», де працювали і її донька та зять, але все обірвала окупація Донбасу московськими загарбниками. Усе нажите спродавши за безцінь, поїхала до сина в Київ. Купити квартиру в столиці не вистачало грошей, тож купила її у Бучі. Коли почалося повномасштабне вторгнення і рашисти окупували Бучу, Олену Дончанку врятував Господь – вона саме гостювала в Києві у сина… А Буча, з якою вона вже зріднилася, за 28 днів рашистської окупації у березні 2022 року зазнала страшного геноциду. Окупанти вбили тут понад 630 мешканців, катували і знищували всіх чоловіків, а жінок та дітей ґвалтували і теж убивали…

Нині пані Олена знову мешкає у Бучі і вірить, що винуватці бучанської різанини таки постануть перед Міжнародним судом.

…Востаннє професор Варес виступав публічно в жовтні 2010 року на з'їзді Асоціації стоматологів України. Він повідомив колегам, що має велику мрію – видати разом з іншими українськими науковцями фундаментальний підручник зі стоматології.

Земний шлях Евальда Яновича скінчився 9 грудня 2010 року в Донецьку. Але не скінчилася траєкторія руху його зоряної душі. Коли 2015 року у Львові відбувалася наукова конференція, присвячена 90-річчю від дня його народження, на її відкритті проректорка з наукової роботи ЛНМУ імені Данила Галицького Валентина Чопяк наголосила на тому, що такі вчені і педагоги, яким був Евальд Янович Варес, є довічним золотим фондом університету.

На камені на його могилі у селі Червоному, що поблизу Донецька, викарбуване його життєве кредо: per aspera ad astra – через терни до зірок. Він пройшов через усі терни, що їх на шляху чесних людей виплоджували деспотичні режими гітлерівський і сталінський, і зберіг у душі любов до людей і бажання робити їм добро. Молодших колег завжди вражало, як він любив своїх пацієнтів, міг годинами вести прийом, щоб повернути їм здоров'я і красу.

У 2018 році у Львові вийшов збірник спогадів «Науковець-новатор, лікар, педагог – професор Варес Евальд Янович», де колеги розповіли про свого учителя, наставника багато цікавого, згадали його висловлювання, що стали і для них принципово важливими. Зокрема такі:

«Сьогодні в клініках лікують дуже важкі хвороби, використовуючи найсучаснішу техніку, але перемогою над недугою слід вважати профілактику хвороби».

«Біологічні процеси слід розуміти, розкривати, враховувати та раціонально тлумачити…».

«…найважливішим завданням стоматології і особисто кожного стоматолога є усвідомлення ролі функціонального навантаження…».

Минуло сто років від дня народження славного корифея стоматології і майже 15 років, як його душа відлетіла у засвіти. Але світло зорі на ім'я Евальд Варес завжди з нами, з усіма, хто прагне робити людям добро, дарувати їм здоров'я і красу.

Вічна пам'ять, вічна шана Вам, Учителю!

Редакція журналу «ДентАрт»